Виникли питання чи пропозиції? Телефонуй, не барись:) +38 (095) 0925166

molod.platforma@gmail.com

«Тут живуть люди з добрим серцем»: як і чому іноземці реставрують музей у Рокинях

8 Серпень 2018
 Серпень 8, 2018

Рокині. Територія дитячого табору «Орлятко». Діти тут не бігають зі скаженою швидкістю та реактивною гучністю, натомість спокійно лунає англійська. У цій місцевості затишно розташувався Міжнародний волонтерський табір «Старовина Волині. Перехрестя культур».


Вісім людей з шести країн приїхали реставрувати територію Музею історії сільського господарства Волині-скансен та дізнатися більше про українську культуру. Впродовж двох тижнів тут приберуть, почиститять, пофарбують, побілять, намалюють і здійснять ще кільканадцять дій, щоб причепурити місцину.

Міжнародний табір біля музею-скансен влаштовують вже другий рік поспіль. Цьогоріч волонтерство в Рокинях обрали по двоє учасників з Туреччини та Франції, двоє хлопців із Мексики і Словаччини, двоє волонтерок з Чехії та Німеччини.

Координує роботу подружжя корінного киянина та волинянки з Любомльщини. Знайомтесь, це заступник голови Всеукраїнської асоціації молодіжного співробітництва «Альтернатива-В» ВалерійБідношейта членкиня ради МГО «Волинське братство», керівниця гуманітарних проектів МГО «Волинське братство», головний державний інспектор Київської міської митниці ДФС Галина Бідношей.



ПОШУКИ ВОЛОНТЕРСЬКОЇ ІДЕЇ

Надворі падає дощ, а у таборі якраз готуються до обіду.Побачивши мене з Уляною, волонтерів Молодіжного центру Волині, нам одразу пропонують зігрітися гарячим чаєм. Розмову про музей-скансен починаємо з Валерієм Бідношеєм.

«Я думаю, що назва «скансен» пішла зі Швеції, тому що в перекладі зі шведської слово означає «музей під відкритим небом»», − відповідає на моє запитання координатор.

Ідея волонтерського табору біля цього місця виникла на зустрічі представників МГО «Волинське братство» і Всеукраїнської асоціації молодіжного співробітництва «Альтернатива-В». Валерій причетний до роботи обох організацій, тому саме за їхнього сприяння розгортається діяльність табору.

«Я − корінний киянин, але в зв’язку з тим, що більше 20 років є «волинським зятем», то вже вважаю себе наполовину волинянином. Волинь для мене дорога, як і Київ, тому виникла ідея зробити щось для цієї частини України», − розповідає чоловік.

Місце для табору обирали серед трьох варіантів: музей в Рокинях, музей Липинського в Затурцях або в Устилузі музей Стравінського. Найбільше роботи виявилось у Рокинях.

Тут працює всього 12 людей, фінансування на утримання території виділяють теж недостатньо. Валерій Бідношей запевняє, що такий музей – це престиж для області і його потрібно включити в туристичні маршрути. Мовляв, всі знають Луцький замок, але хочеться, щоб всі знали і про це місце.


ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – НА ПЛЕЧАХ МОЛОДІ

Чоловік стверджує, що в руках молоді майбутнє, і жартує, що самому скоро пора на пенсію. Після цього знайомить нас із двома кемп-лідерками. Сам іде вирішувати організаційні питання.

Волонтери Всеукраїнської асоціації міжнародного співробітництва «Альтернатива-В» та кемп-лідерки Ольга Плешканьова йАнна Ясінськарозповідають, що вже неодноразово брали участь у схожих таборах в Україні та за кордоном. Вони чітко знають і виконують свої обов’язки.



«Тут ми керуємо, перекладаємо, пояснюємо, що треба робити, організовуємо дозвілля, складаємо плани, графіки чергування. Вся наша програма, її організація і реалізація − на нас», − кажуть дівчата.

Оля і Аня охоче відповідають на наші запитання та розповідають, як закордонні волонтери вирішують приїхати в Україну.

«Зазвичай молоді люди звертаються до громадських організацій, які знаходяться в їхньому місті. Там їм пояснюють, як стати волонтером. Перш за все, постає питання вибору країни та виду діяльності. Волонтери нам казали, що хотіли поїхати в Україну, тому що ця країна, її культура, для них нова і невідома», − стверджують волонтерки.


«МИ ПРАЦЮЄМО НА РЕЗУЛЬТАТ…»

З 9:00 до 13:00 волонтери працюють – виконують на території табору різні види робіт. Хтось відповідальний за реставрацію брами, хтось − за фарбування парканів, оновлення стендів або прибирання території. Робота дуже різна і кожен може обрати  справу до душі.

«Наш керівник Валерій каже, що головне – це результат, і щоб наприкінці двох тижнів ми його побачили, не слід братись за надто велику кількість робіт. Ми спочатку ставимо мету, яку реально досягнути впродовж двох тижнів, а потім беремось за роботу», − зазначають волонтерки.


ПЛАН: ПОДОЇТИ КОЗУ, СТВОРИТИ ЛЯЛЬКУ-МОТАНКУ, ПІТИ НА БАНДЕРШТАТ

Після роботи для волонтерів організовують культурну програму. У перший день для іноземців провели воркшоп із виготовлення вареників, наступного дня − виготовляли свищики. Команда організаторів щодня підлаштовує культурну програму під погоду, обсяги роботи та несподівані ситуації. Цьогоріч у обов’язковій програмі – відпочинок на Бандерштаті, прогулянки Луцьком та мультикультурна вечірка в Молодіжному центрі Волині.



«Ми хочемо відвідати Луцький замок і поїхати на фабрику «Едельвіка», де виготовляють вишиванки. Минулоріч волонтери  вже там були і їм дуже сподобалось. Вишиванка є в багатьох культурах: в Польщі, в Росії, але повсякчас її носять тільки в Україні і це дуже подобається іноземцям», − стверджують Оля і Аня.

Крім цього, волонтери будуть власноруч створювати ляльки-мотанки, доїти козу, яка живе на території музею, та жати жито.


НАПОЛЕОНІВСЬКІ ПЛАНИ ТА ЗІЗНАННЯ У КОХАННІ

Тим часом до розмови приєднується Валерій Бідношей.

«В керівництва музею – плани, як у Наполеона. Я боюся, що ми не зробимо все, що вони хочуть. Як я дуже часто шуткую: «залиште щось на наступний рік». Ми не можемо за 2 тижні зробити все, тому що в музеї непочатий край роботи», − каже співорганізатор табору.

Минулоріч волонтери повністю відновили браму, але зараз вона теж потребує уваги. У 2017 році провели капітальний ремонт музею, намалювали його план-схему, дендропарк почистили від чагарників. Волонтери відновили призьбу біля однієї з хат музею та попрацювали над внутрішньою експозицією. Там прибрали, відремонтували проводку, змінили лампочки.

«Ми відновили лавочку для закоханих. Лозунг минулорічного проекту, який українською знали всі іноземні учасники: «Сонечко моє, я тебе кохаю». І коли іноземець каже: «Сонечко моє, я тебе кохаю», ну це щось… Минулорічний учасник з Японії привітав мою дружину з днем народження цими словами. Уявіть собі», − з усмішкою розповідає Валерій.

«Я йому відповіла: «Я тебе теж»», − сміється дружина Валерія Галина, яка тільки-но вийшла до нас.

«Ну, все зрозуміло», − жартує чоловік. Після хвилі сміху розмовляємо про плани на 2018 рік.

Цьогоріч на території музею продовжують вести відновлювальні роботи. Зокрема, хочуть оновити кілька стендів, виготовити десять табличок, які згодом розмістять на території музею, також відновлять браму та зашпаклюють зовнішню частину однієї з хат.

«Ще є територія козацької Січі. Директор хоче, щоб ми там поставили паркан. У нього, чесно кажучи, плани, як у Наполеона. Я кажу: «Миколайович, майте совість, це приїхали люди, які хочуть щось зробити, але вони не фахівці. Якщо ви даєте нам наставника, керівника, а наші будуть там стругати, пиляти і так далі». Волонтери хочуть робити, але вони не мають досвіду», − напівжартома каже Валерій.

«Трошки неприємно, що нам не дають наставників, не показують, як правильно виконувати роботу. Я ніколи в житті не робила призьбу. Як сама минулого року вигадала, так і оновила її. Добре, що я вмію білити глиною хату, тому що виросла на хуторі практично в такій самій. Це мені знайоме, я можу показати, як це робити», − нарікає Галина Бідношей.

Жінка оновлює не лише вигляд будівель музею, а й наповнює їх виробами власної ручної роботи. Галина відтворює тогочасні вишивані узори, переносить візерунки на домоткане та сучасне полотно.

Валерій жартує, що жінки вдома взагалі не бачить, мовляв, вона постійно то вчиться ткати, то співає у хорі, то пішла на курси англійської, то займається справами організації, то на роботі. Галина з усмішкою на вустах розповідає, наскільки їй подобається такий спосіб життя і робота в таборі.

«Теперішній табір відрізняється від минулорічного, тим, що нам погода поки не сприяє. Минулого року була спека і тільки один день падав дощ. Ми цей час використали на повну і провели прибирання внутрішньої експозиції. Зараз внутрішніх робіт небагато, потрібно виконувати зовнішні», − ділиться спогадами жінка.


«ТУТ ЛЮДИ З ДОБРИМ СЕРЦЕМ»

Після розмови подружжя запрошує нас з Уляною на ще один майстер-клас із ліплення вареників.

Волонтерам погода зовсім не заважає отримувати нові враження. Під час майстер-класу вони розповідають, чому обрали саме Україну та що вже встигли дізнатися.

Яна з Німеччини на батьківщині вивчає політологію і арабську мову. Вона хотіла відвідати нову країну, тому приїхала у цей табір.

«Я люблю вивчати щось, поки працюю, тому мені цікаво тут перебувати і дізнаватися більше про історію та культуру цієї країни. Мені дуже подобається тутешня атмосфера. Я не була шокована різницею культур України та Німеччини, хоча вона суттєва: інші будинки, люди поводяться інакше, це дуже цікаво», − розповідає Яна.

Дівчина додає, що буде сумувати за усіма учасниками табору і вона безмежно вдячна за можливість бути тут.

Віктора зі Словаччини приваблюють українські культура та гостинність.

«Мені подобається волонтерити в цьому таборі, тому що тут хороші люди. Українська культура мені теж до вподоби. Ще тут смачні яблука та груші, тому що вони вирощені з добрим серцем», − каже хлопець.

Поки ми відволікали іноземних волонтерів, вони вчились ліпити смачнющі вареники з чорницею, сиром і картоплею. У кожного була своя місія: хтось сіяв борошно, хтось місив тісто, проте кожен зліпив свого вареника. Звідки ми знаємо, що було смачно? Нехай це залишиться секретом.


 

Текст – Юлія Карманська

Фото – Уляна Кашепа, координатори табору

Comments are closed.